Вс

23

сен

2012

Як правильно вирощувати бройлерів

Приміщення
Перше, про що треба подбати, — це приміщення. Місце для пташника бажано обрати на підвищенні, з піщаним грунтом. Розмір майбутнього приміщення для курей визначають, виходячи із бажаного поголів’я та густоти посадки. На 1 м2 площі рекомендується розміщувати чотири курки м’ясних та м’ясо-яєчних порід або 12–14 курчат-бройлерів. Пам’ятайте: недотримання рекомендованих норм може спричинити падіж, особливо молодняку, в якого, до того ж, спостерігається затримка статевого розвитку, погіршується якість пір’я.
Місце для будівництва пташника повинне бути рівним, сухим, можна з легким нахилом на південь, щоб забезпечити стік води. Якщо ділянка сира, бажано зробити настил із гравію завтовшки 15–20 см і залити його шаром глини з битим склом, щоб захистити птицю від гризунів. На цей шар насипати другий шар гравію заввишки 10–15 см і залити його розчином цементу. Для гідроізоляції використовують гарячий рідкий бітум, який наносять на другий шар гравію, коли той підсохне. Щоб грунтові води не потрапили до пташника, навколо нього обладнують дренажні канавки завширшки 50 см. На дно почергово покласти великий, середній та дрібний гравій, а потім засипати його піском. Такі канавки повинні мати вихід у спеціальні колодязі для збору води.
Вибираючи матеріал для будівництва, потрібно виходити з місцевих умов. Товщина стін має бути в межах 22–27 см, щоб унеможливити їх промерзання. В середині пташника бажано використовувати гладенькі поверхні (фанера, суха штукатурка), бо їх простіше дезінфікувати та очищати. Стіни й стелю пташника треба побілити 20%-ним вапняним розчином.
Вікна забезпечують природну освітленість пташника. При цьому їх площа повинна бути не менше 1/10 площі підлоги. Наприклад, для приміщення площею 8 м2 площа вікна має бути 0,8 м2. Якщо пташник передбачено для відгодівлі молодняку, тоді площу вікон можна зменшити ще наполовину (до 0,4 м2). Із середини пташника вікна слід захистити металевою сіткою або дерев’яними рейками, щоб птиця не розбила віконне скло та не поранилась.
Крім природного, пташник повинен мати й штучне (електричне) освітлення. Для дорослого поголів’я — 5 Вт на 1 м2 підлоги, для молодняку — 3 Вт. На електролампи треба встановити відбивачі. Лампи підвісити на висоті 1,7–1,8 м від підлоги. Якщо пташник призначено для вирощування молодняку, його потрібно обладнати нагрівачами.
Щоб птиця росла здоровою, їй потрібне свіже повітря, тому треба забезпечити природну вентиляцію. Для цього дерев’яну витяжну коробку розміром 25х25 см по всій довжині розділіть двома хрестоподібними дошками на чотири відділення. В тій частині коробки, яка виступатиме над дахом, з усіх боків зробіть по одному отвору. Зверху її накрийте кришкою. Таким чином, хоч би з якого боку дув вітер, він по двох відділеннях наганятиме в пташник свіже повітря, а по двох інших — виштовхуватиме вологе й забруднене. Витяжна коробка має бути без щілин, тому ззовні добре її зашпаклюйте та пофарбуйте.
Перед пташником обладнайте солярій (вигульний дворик), який за розміром має бути не менше половини площі пташника. Щоб унеможливити контакт із дикими птахами, огородіть його (висота загороди — 0,6 м), зверху теж напніть сітку. Із пташника в солярій обладнайте лаз розміром близько 40х40 см. Щоб у холодну погоду утримувати в пташнику тепло, двері зробіть подвійні на висоті 20–25 см від рівня підлоги. До лазу бажано приставити невеличкий трап.
Коли пташник буде збудовано, перш ніж розмістити в ньому птицю, почистіть його й продезінфікуйте. Всі внутрішні елементи конструкції (обладнання, підлогу, знаряддя) промийте 1,5–2%-ним гарячим розчином кальцинованої соди (150–200 г соди на відро води).
Для миття гнізд, сідал, кормушок підготуйте такий розчин: 1 кг попелу розведіть у 5 л води, прокип’ятіть та розбавте водою в співвідношенні 1:2.
Дезінфікувати дрібний інвентар, який зроблено із дерева, можна за допомогою одного із вказаних гарячих розчинів. Якщо ж інвентар металевий, спочатку обробіть його паяльною лампою, а потім промийте зазначеними розчинами.
По закінченні дезінфекції приміщення бажано закрити на 2–3 год, а тоді провітрити та просушити. Якщо ви збираєтесь придбати молодняк птиці, то не пізніше як за 2–3 дні до покупки приміщення добре прогрійте.
Великий вплив на мікроклімат пташника справляє підстилка. Для цього можна використати торф, солому, сухий крупний пісок, тирсу. Використовуючи тирсу, слід пам’ятати: щоб не допустити її склеювання, в перші дні потрібно покрити тирсу солом’яною січкою. Крім цього, на неї не можна саджати голодну птицю, бо вона почне інтенсивно скльовувати тирсу, що призведе до порушення травлення, а в деяких випадках і до загибелі.
Стружку в чистому вигляді не використовуйте, оскільки вона погано поглинає вологу. Її краще змішати в рівних частинах із торфом або солом’яною січкою. Порівняно з тирсою, стружка має переваги: вона не злежується й не утворює грудок.
Солом’яна січка має добрі теплоізоляційні якості, її можна використовувати як підстилку.
Торф — одна з найкращих підстилок. Його можна використовувати як у чистому вигляді, так і в суміші з іншими матеріалами. Недоліком є те, що за підвищеної вологості він забруднює птицю.
Підстилку можна настилати або в один прийом на увесь період утримання птиці, або шаром 5–7 см, а в міру зволоження (через кожні 10–20 днів) добавляти. В будь-якому разі товщина підстилки влітку не повинна перевищувати 10–12 см.
Насипаючи підстилку вперше або міняючи її, підлогу пташника бажано посипати вапном із розрахунку 0,5 кг/м2.


Система утримання
У фермерських та присадибних господарствах для вирощування молодняку у весняно-літній період найбільш доцільною є табірна система утримання птиці, але можна утримувати її і в облаштованих пташниках із вигульними двориками (соляріями). Обладнайте їх навісами з низькою покрівлею, а під ними розмістіть сідала. Якщо площі під вигульні дворики недостатньо, тоді молодняк можна вирощувати в закритому приміщенні (таку систему утримання птиці використовують за великої її кількості та механізації окремих видів робіт).
Вирощуючи курчат, треба подбати про температуру в пташнику. Так, у перший тиждень її тримають на рівні 28...32°С, кожний тиждень знижуючи на 3...4°С. Щоб курчата не виходили із зони обігріву, біля джерела тепла зробіть сітчасту загорожу. Тривалість освітлення має бути 20–22 год, щоб курчата навчилися скльовувати корм, знаходити годівниці та напувалки.
На перше годування курчатам дайте пшоно, пластівці-геркулес. Крім цього, можна згодовувати круто зварені яйця (1 яйце на 10–15 курчат), очищені від шкаралупи й подрібнені. В перший тиждень курчат годуйте через кожні три години.
Починаючи з другого тижня, годуйте й напувайте їх із обладнаних годівниць і вакуумних напувалок. Годівниці заповнюйте на половину їх висоти. Вакуумною напувалкою може слугувати 1–3-літрова банка. Для цього її потрібно поставити в блюдечко на дерев’яні кубики (2х2 см). Слід пам’ятати, що потреба в воді змінюється з віком курчат. Так, у перші два тижні з розрахунку на 100 курчат потрібно 4,5 л; на третій-шостий тиждень — 6,7–9,0; сьомий-дев’ятий — 13,5; десятий-двадцятий — 18 л.
Курчат можна вирощувати і в кліткових батареях. При цьому ефективніше використовується площа пташника. Як за підлогової, так і за кліткової систем утримання, фронт годівлі має становити 3 см довжини годівниці, а фронт напування — 1 см довжини напувалки на голову.
Утримуючи курей-несучок, для виробництва харчових яєць можна використовувати дві системи: підлогову та кліткову.
Підлогова система утримання (екстенсивна) характерна для невеликих господарств, яким властива сезонність у виробництві яєць або м’яса. Зазвичай, таке виробництво працює в теплий період року. При цьому умови утримання птиці слід якомога більше наблизити до природних. Кліткова система утримання (інтенсивна) передбачає використання кліткових батарей, механізацію й автоматизацію трудомістких процесів (годівля, напування, збирання яєць, прибирання посліду, контроль за температурним режимом тощо). У фермерських господарствах використовують лише окремі ланцюги інтенсивної системи.
Переведення ремонтних молодок із літніх таборів до стаціонарних пташників для утримання дорослих курей бажано здійснювати до початку періоду несучості (після 120-денного віку), щоб вони звикли до нового приміщення, розміщення напувалок і годівниць. Переводити молодняк краще в другій половині дня. Лази для виходу птиці на вигули відчиніть лише наступного дня.
Коли передбачається подальша інкубація яєць, тоді в пташники дорослих курей (курочок) розмістіть разом із півниками (з розрахунку 1 півник на 10–15 курочок).
Пам’ятайте: між несучістю курей та їх годівлею існує пряма залежність. У разі нестачі в раціоні фосфору або кальцію, кури погано відкладають яйця, тому треба використовувати різноманітні джерела цих елементів: крейду, вапняк, перепалені кістки, черепашку. Таке мінеральне підгодовування не змішуйте з основним кормом, а розкладайте в окремі годівниці (близько 5% до обсягу корму).
В осінньо-зимовий період для стимулювання яєчної продуктивності несучок рекомендується використовувати штучне освітлення. Так, на початок несучості тривалість освітлення може становити 9 год з подальшим його збільшенням на 1 год щомісяця (але не більше 18 год на добу). При цьому електролампи (60–100 Вт) розвішуйте під стелею на висоті близько 2 м, щоб вони не заважали вам обслуговувати птицю.
Вирощуючи курей у присадибних господарствах або на невеликих фермах, треба слідкувати за курочками, які схильні до прояву інстинкту насиджування. Якщо вони вам потрібні як квочки для виведення курчат, тоді саджайте їх на гніздо і підсипайте під них інкубаційні яйця (не більше 20 штук). В іншому разі — треба боротися з цим інстинктом. Для цього курочок відсадіть у спеціальну дерев’яну клітку, над якою встановіть електролампи (150 Вт). Як водиться, через сім днів за цілодобового освітлення курка відновлює несучість.
Зауважимо, що найчастіше інстинкт насиджування спостерігається в низькопродуктивних курей. Тому для отримання рівномірної яєчної продуктивності протягом року треба комплектувати стадо курей хоча б два рази в рік (наприклад, в однієї партії ремонтних молодок яйцекладка відбувається у березні-квітні, а в іншої — у жовтні-листопаді).
Підсобні та невеликі господарства повинні мати таке обладнання:

  • клітка для відловлювання — потрібна для розміщення курчат і дорослих курей у разі їх переміщення або перевезення. Найчастіше її роблять такого розміру: 120х75 см, висота — 55 см, причому ширина має бути меншою за ширину дверей пташника (будиночка);
  • сідала — за своєю конструкцією повинні різнитися залежно від віку курей та розміру пташника. Їх довжину передбачають із розрахунку 12 см на одну ремонтну молодку і 15 см — на дорослу курку. Відстань між рейками (брусками) має становити, відповідно, 20 і 35 см, висота від підлоги — 50 і 80 см. Щоб підлогу зручно було чистити від посліду, сідала бажано робити з рейок завтовшки 10х4 см, тоді їх легко можна знімати;
  • гнізда — найкраще робити у вигляді ящика із фанери або дощок. Яйця в них зберігатимуться незабруднені й непошкоджені. Гнізда потрібно підняти над підлогою не менше як на 30 см і встановити до них злітну планку розміром 5х2 см, розмістивши її на відстані 10 см від гнізда. Для підстилки використовуйте солому, тирсу або сіно.
  • щоб вести індивідуальний облік несучості або селекційну роботу, обладнайте так звані гнізда-пастки. Їх відмінність від звичайних гнізд у тому, що пастку обладнують самозамикальними дверцятами, а отже, несучка не може без допомоги людини вийти із гнізда. Після відкладання яйця птахівниця виймає курку із гнізда і на гострому кінці яйця пише олівцем номер самки й дату знесення;
  • годівниці — можуть бути у вигляді жолоба. Щоб попередити розкидання корму та його забруднення, до дерев’яної годівниці приробіть бортики, а зверху — дерев’яну круглу палицю, що крутиться. Встановлюючи годівниці, пам’ятайте, що їхнє дно має міститися на 3 см вище від спини птиці;
  • напувалки — забезпечують птицю достатньою кількістю води. Її недостача у яєчних порід курей може спричинити жовтковий перитоніт. Як було зазначено вище, для курчат бажано використовувати вакуумні напувалки. Для курей можна обладнати таку напувалку: ящик перевернути догори дном і зробити в ньому отвір для відра. При цьому верхній край відра має бути вищим від дна ящика на 2 см. Щоб напитися, птиця злітає на ящик і п’є воду з відра. Можна також підвести воду в напувалки з кульовим перемикачем або поплавковим регулятором (за наявності водопроводу). Для цього потрібно використати бачки на підставках заввишки 40–45 см від підлоги.

Насамкінець зауважимо, що є така народна прикмета: якщо квочку підсипати з таким розрахунком, щоб курчата вилуплювалися в період повного місяця, то з них виходить найкраще потомство. У вас є ще час, щоб у цьому переконатися.


І. Дерев’янко,
канд. біол. наук, доцент НАУ

Вс

23

сен

2012

Сучасні кроси курей

Виробництво яєць і м’яса в більшості країн світу щорічно зростає, і це — наслідок безперервного розвитку птахівництва. Виробництво яєць для харчування щорічно збільшується на 5–7 млрд шт., або на 1,0–1,5%, щорічно темпи приросту виробництва м’яса птиці становлять приблизно 8%.
Нині складова успіху галузі — генетика і селекція, сучасний науково обгрунтований рівень годування й утримання птиці, технологічне і переробне обладнання, високі ветеринарний захист та організація праці.
Прогрес галузі значно пов’язаний з раціональним використанням світового генофонду, підвищенням генетичного потенціалу птиці.
Для одержання харчових яєць у промисловості птахівництва використовують гібридну птицю двох типів: та, що відкладає яйця з білою (так звані білі кроси) і зі світло-коричневою або коричневою шкаралупою (коричневі кроси). Перші були створені на генетичній основі породи Білий леггорн, другі — за участю порід Нью-гемпшир, Род-айленд, Смугастий плімутрок, Полтавська глиняста та ін.
Наведені дані засвідчують, що від однієї коричневої несучки одержують яєчної маси більше порівняно з білою. Разом з тим, слід визнати, що ціна виробленого яйця з коричневою шкаралупою все ж вища, ніж ціна яйця з білою шкаралупою, що насамперед пов’язано з вищими затратами кормів на 1 кг яйцемаси у коричневих кросів. Крім цього, птиця коричневих кросів вирізняється спокійним норовом, стійкіша до виробничих стресів і спекотного клімату. Наявність аутосексності дає змогу сортувати курчат за статтю у віці однієї доби за забарвленням пір’я.
Останніми десятиріччями у світі простежувалась тенденція до збільшення виробництва яєць з коричневою шкаралупою. У Бельгії виробництво коричневих яєць становить 70%, в Англії — 85, в Італії — 89, у Франції — майже 100%, тобто попит, в основному, на коричневі яйця, причому останніми роками поголів’я коричневих несучок у цих країнах збільшилось на 8–20%.
У таких країнах, як США, Німеччина, Японія, Голландія, традиційно споживають яйця з білою шкаралупою, проте нині в країнах Центральної Європи та США також відмічається тенденція до збільшення виробництва коричневих яєць не лише на експорт, а й для внутрішнього використання. Так, у Німеччині та Голландії виробництво яєць з коричневою шкаралупою становить близько 35%.
Сьогодні навряд чи можна назвати хоча б одну країну з розвинутим птахівництвом, яка б для виробництва яєць і м’яса використовувала кроси лише однієї будь-якої селекційної фірми. Ринки збуту племінної продукції постійно розширюються, а в окремих країнах птахівництво базується одночасно на 5–10 (і більше) кросах, що їх купують у різних країнах.
Визначальним фактором для придбання та використання того чи іншого кросу є не лише його конкурентоспроможність, але й програми реалізації генетичного потенціалу птиці, її конкурсних випробувань, ефективність реклами.
Нині на світовий ринок вийшло близько 20 фірм, що працюють з так званими білими кросами яєчних курей. Найвідоміші: “Декалб”, “Єврибрид” (Голландія), “ІСА-Бебок”, “Шевер” (Канада), “Ломанн” (Німеччина), “Хай-Лайн” (США) тощо. Стільки ж фірм, у тому числі і названі вище, реалізують племінний матеріал коричневих кросів. Відомі також кроси “Тетра” (Угорщина), “Домінант” (Чехія), “Іза” (Франція), “Прогрес” (Росія).
З курми, яйця яких мають світло-кремову шкаралупу, працюють і представляють на ринок племінну продукцію близько 10 фірм, більшість кросів належать Австралії, Польщі, Чехії, Канаді.
Для отримання яєць в Україні використовують кроси птиці як зарубіжної, так і вітчизняної селекції. Згідно з Державним племінним реєстром, в Україні поширені 17 кросів яєчних курей (6 — з білою шкаралупою, 11 — з коричневою), в тому числі 14 — зарубіжного походження.
Високої продуктивності яєчні птахофабрики досягли завдяки використанню високопродуктивних кросів зарубіжної селекції: “Ломманн-Браун”, “Ломанн-Вайт”, “Іза-Браун”, “Іза-Вайт”, “Хай-Лайн”, “Шевер”, “Тетра-СЛ”, “Хайсекс коричневий”, “Хайсекс білий”, “Декалб” та інших. Використання цих кросів дало змогу яєчним птахівничим господарствам вийти на рівень 280–320 штук яєць від середньорічної курки-несучки за затрат кормів на 10 штук яєць 1,15–1,25 кг.
Значний внесок у яєчне птахівництво України зробили акліматизовані в Україні стресостійкі кроси: “Бєларусь-9”, “Борки-117”, “Борки-2М”, “Слобожанський-3”, “Борки-колор” (селекція Інституту птахівництва УААН).
Відомо, що ступінь реалізації генетичного потенціалу продуктивності кросів багато в чому залежить від умов утримання й годування птиці, епізоотичного стану господарств. Там, де неповною мірою дотримуються необхідних вимог, генетичні можливості будь-якого кросу реалізуються лише на 84–85%.
У цьому зв’язку кроси вітчизняної селекції — “Борки-колор” і “Слобожанський-3” — вигідно розводити на птахофабриках з невисоким ступенем інтенсифікації виробництва яєць, у фермерських господарствах, де не завжди можливо створити ідеальні умови годування та утримання птиці, що для імпортних кросів неприпустимо.
Конкурентоспроможність будь-якого бройлерного кросу визначається кількістю кілограмів м’яса, отриманого у розрахунку на курку батьківського стада. Дана ознака являє собою сумарний показник, при розрахунку якого використовується жива маса бройлерів, яка багато в чому залежить від генотипу півнів батьківської форми корниш та плодючості материнської форми — плімутрок.
Використання сучасних технологій дає змогу в бройлерному виробництві знизити строк відгодовування до 35 днів, забезпечити середньодобовий приріст понад 50 г за конверсії корму 1,75 кг та отримати на курку-несучку батьківського стада 230 кг м’яса бройлерів у забійній масі.
У всьому світі бройлерів традиційно вирощують на підлозі, в зв’язку з чим цікавим є досвід створення конкурентоспроможних кросів ФГУП ППЗ “Русь” (Росія), де вперше у світовій практиці відпрацьовано технологію кліткового утримання селекційного та батьківського стад м’ясних курей звичайної живої маси. Тут створено низку високопродуктивних м’ясних кросів: “СК Русь”, “СК Русь-2”, “СК Русь-213”, “СК Русь-4”, “СК Русь-413”.
Від батьківського стада кросів “Росс-308”, “Гібро ПН”, “Арбор-Акрес”, згідно з рекламною інформацією, можна отримати за 62 тижні 166–482 шт. яєць, м’яса від несучок — 301–339 кг.
Нині в Україну батьківські стада бройлерів завозять із-за кордону, найбільше поширення отримали “Росс-308”, “Гібро ПН”, “Смєна 4”.
Таким чином, на теренах України широкого поширення набули кроси курей німецьких, голландських, американських, російських фірм, що характеризуються високим рівнем яєчної та м’ясної продуктивності, стійкі проти інфекційних захворювань та мають високу збережуваність поголів’я.

З питань розміщення реклами

звертайтесь на E-mail:

ФЕРМЕР@E-mail

установить счетчик посещений